Виводячи зображення на межу (майже за межу) людського зору, за межі його клавіатури, Борис Лєкарь оскаржував матеріальність в ім’я її ж духовності. По суті, Борис Лєкарь вирішує завдання, нерозв’язне для художника, у будь-якому разі, для художника, який залишається в межах миметичного мистецтва, – зобразити світ чистої духовності. Тому що художнику такого вибору світ поданий лише як безпосередньо зримий, тобто, зрештою, предметний, речовий, матеріальний. Усе ж Борис Лєкарь наполягає – він, подібно до Метерлінка (пам’ятаєте «Синього птаха»?), виводить на сцену своїх полотен не хліб, але «душу хліба», не цукор, а «душу цукру», не воду, а «душу води».
Мирон Петровський
Джакометті